С.Е.К.С. - це оголена правда про життя та зраду, про кохання та смерть, про громадське та аполітичне.
Сучасне Епатажне Креативне Слово - це скажений проект від громадського руху "Не будь байдужим!". І сьогодні ним займались у 107 школі.
15-го травня близько 14-ї години (заплановано ж-бо було на 13:30, але ж який то буде публічний захід, якщо почнеться вчасно?) у актовій залі Запорізької школи-гімназії 107 (важко повірити, - про гімназію - до речі, зважаючи, що її випускники десь хвилин зо 15 складали мапу рідної неньки, але про це - далі) на сцену вийшла Тетяна Володимірівна Хітрова - завідувач кафедри журналістики і масових комунікацій ЗКПУ.
"Чому саме ми приїзали? - питається. - Це вам поясне Вікторія Анатоліївна. Чому, - каже, - "Сучасне Епатажне Креативне Слово" і що воно таке? Про це розкаже Вікторія Петрова. А я вам розкажу про себе і про те, чому для проекту обрано саме вашу школу. До речі, знаєте, хто її скінчив свого часу. Так, я. Дійсно, я".
Тетяна Володимірівна розповідає учням про те, як чудово бути журналістом, учні трошки губляться: їх інформували про захід, орієнтований на сучукрліт. Але то таке: головне в цій справі (себто, в некоректній промові) аби промовник не губився.
І слово, нарешті, передається Вікторії Анатоліївні Ковпак. Не надто легко тепер повернути в необхідне русло, однак суттєвість і змістовність починають народжуватись майже одразу:
"Журналістика плекає сучасного письменника, - то вона пояснює, чому популяризувати українську літературу від руху "НББ!" приїхали саме студенти-журналісти, - Кожен творець слова має розуміти, що живе в епоху розвинених соціальних комунікацій і повинен користуватися всим тим, що вони нам пропонують (прес-релізи, читання, конференції, ярмарки, фестивалі, автограф-сесії, презентації, громадська діяльність тощо)".
Тут вже школярики поводяться пожвавіше. Про динаміку та чиюсь активність навіть слухати цікавіше - он вони вже й попрацювати хочуть.
Далі слово передають куратору проекту "С.Е.К.С." - Вікторії Петровій. Вона коротко - що безмежно тішить одинадцятикласників - розповідає про суть проекту. Суть - ти диви! І таке в КПУ можуть!
"Ми прийшли до вас з певною метою - створити дружню, домашню, затишну атмосферу. Це задля того, щоб показати, що такою є зараз і українська культура. Жадан, Забужко, Іздрик, Роздобудько, Андрухович, Прохасько, Матіяш, Дереш, Дашвар та інші - всі вони відкриті для спілкування і навіть співпраці - вони охоче відповідають на п итання і діляться планами (у соцмережах, на зустрічах тощо). Сучукрліт твориться тут і зараз, і всі ми маємо змогу взяти в цьому участь, зіграти ту чи іншу роль. Завдання С.Е.К.С.у - допомогти учням вийти за рамки шкільної програми чи будь-якої іншої системи, зрозуміти, що українська - це модно і сучасно, що цією мовою твориться те, що вирує у голові кожного. Цією мовою пишуть люди нашого покоління, вони відчувають те саме і відтворюють це молодіжною українською".
Далі за програмою передбачено літературний квест. Вікторія дає настанови.
Завдання школярів поділитися на 2 команди, що їх краще вже назвати "редакції", і бігти наздобуття інформації. На кожному з КП учні отримують певну інформацію про сучукрліт, а ще - шматочок літературної мапи України. Бо захід має на меті ще й гостросоціальне завдання: об'єднати Україну за допомогою культурного фактору.
Але щоб отримати ці "нагороди" випускники повинні виконати завдання. І тут вже стає зрозуміло, чому команди назвали редакціями - конкурси ж-бо суто журналістські: тут тобі і репортерська діяльність, і специфіка роботи ведучого, і асоціативні, і синонімічні ряди, фешн-шоу, спортивні огляди і фотозвіти. Розважалися всі на славу. Команди намагалися перебороти одна іншу: вони ще не знають, що мета обєднати Єдину Країну виключає фактор змагання - переможе себто Єдність.
На одному з КП між кураторкою проекту Вікторією і ученицею 11-А класу (також Вікторією) виникає конфлікт інтересів.
"Моє завдання - залучити до заходу всіх учнів, відкрито і змістовно відповісти на будь-яке питання, - говорить Вікторія-яка-є-кураторка, - тому, будь ласка, аргументуй свою тезу. Хоча б сформулюй її так, якщо вона до мене, щоб я могла відповісти коректно. Чи то, може, просто твоя життєва позиція?".
"Я ненавіжу Україну и укрАінскій язик".
"Я, - каже куратор, - укрАінскій теж ненавиджу. Та і людей, що ненавидять те, про що нічого не знають, також не надто люблю. Та дію за принципом "почую кожного", тож, пояснюй".
Ні до чого путнього розмова не звелась. Вікторія-одинадцятикласниця безапеляційно продовжувала ненавидіти Неньку і рідну мову. Проте Вікторію-іншу почула, пообіцяла подумати над тим, щоб розмежувати поняття "держава" і "країна" і навіть почитати щось з сучасного, хоча вона вже заочно це ненавидить. І - що здивувало загал - виразила своє захоплення Вікторією-від-НББ. Мовляв, так треба вміти - і активну громадську позицію має, і відстояти її може, і все це - українською.
Про те, що таким має бути кожен свідомий українець говорити не стали.
За розмовами (демагогією?) про загальне прийшов час конкретизації і завершення гри. 11-А і 11-Б повертаються до актової зали аби зібрати Єдину Україну та отримати решту цікавої інформації (призи?).
Поки Вікторія Петрова (нагадаю, представниця руху "Не будь байдужим!") і Максим Балагура (оператор) разом із старостами пішли збирати (читай: знущатися, тулячи Івано-Франківськ попід Черкаси, а Харків на північ і так з усіма містами протягом 15 хвилин) літературну мапу, інші школярі мали можливість подивитися цікавинне відео (і це те, перед чим дійсно треба здійняти оплески на цьому заході) від Романа (КПУшного майстра на всі руки, тобто - звуко,- відео,- радіо, -режисера, монтажера, оператора) про Ірен Роздобудько, Оксану Забужко і Марію Матіос.
У відео переважно говориться саме про творчу і громадську діяльність письменниць. Про їх методи самореклами, а такрж використовуються буктрейлери, що дійсно є незвичайним і цікавим підходом.
відео супроводжує своїми коментарями з біографії та цитатами з творів Вікторія Анатоліївна Ковпак.
І тут - випадковість! Люблять же її в КПУ. Відео, таке жіночне, таке тендітне, таке вдіверте, таке чуттєве, таке обєднане певною тематичною лінією завершується (обривається?) Миколою Білокопитовим. Нашим улюбленим, гумористичним, гострим на мову, поважним, але таким у жіночному контексті недоречним.
Але все швидко зясовується: це наставник і гарний друг пані Хітрової.
"Якщо в вас буде бажання, - закінчує промову про Білокопитова Тетяна Володимірівна, - ми можемо продовжувати співпрацю".
Дзеленчить дзвоник. Хлопці обох класів встають і йдуть.
"Вона (себто, співпраця - прим. автора) - може бути плідною".
Завучі гарчать, учні наполягають, пані Хітрова продовжує:
"Всі ці автори, - вони відкриті для спілкування. І крім того є моїми гарними знайомими".
Учні вирішують, що сварка з викладачами наприкінці випускного класу - "дєло неблагароднає" і сідають.
"Ну, і на останок, - (на радість школярам), - кафедра журналістики хоче подарувати вам подарунки - мою книжку і сонети Шекспіра".
До спілкування з учгями повертається Вікторія Анатоліївна. І не сама, а з подарунками, - що дійсно порадують школяриків - флешками на 8 ГБ - "для знімання власної поетичної антології".
Ось, власне, і все.
11-ті класи 107-ї гімназії, безумовно, заслуговують оплесків - за терплячість і ганьби за ставлення до національної культури і знання мапи.
КПУ заслуговує (на мій особистий субєктивний осуд) навіть не ганьби - зневажної посмішки.
Ну, а бідолашна кураторка - най тільки побажання реалізувати цей чудовий проект із більш вдячною аудиторією і більш самовідданними партнерами.
І, до речі, знатиме, як дарувати свої проекти першим ліпшим.
Тож, друзі, тримайтеся за своє - досягайте, не будьте байдужими - говоріть і читайте (і краще - українською). І, звичайно, памятайте, сучукрліт - це С.Е.К.С. Для пурітанів - Сучасне Епатажне Креативне Слово.
Сучасне Епатажне Креативне Слово - це скажений проект від громадського руху "Не будь байдужим!". І сьогодні ним займались у 107 школі.
15-го травня близько 14-ї години (заплановано ж-бо було на 13:30, але ж який то буде публічний захід, якщо почнеться вчасно?) у актовій залі Запорізької школи-гімназії 107 (важко повірити, - про гімназію - до речі, зважаючи, що її випускники десь хвилин зо 15 складали мапу рідної неньки, але про це - далі) на сцену вийшла Тетяна Володимірівна Хітрова - завідувач кафедри журналістики і масових комунікацій ЗКПУ.
"Чому саме ми приїзали? - питається. - Це вам поясне Вікторія Анатоліївна. Чому, - каже, - "Сучасне Епатажне Креативне Слово" і що воно таке? Про це розкаже Вікторія Петрова. А я вам розкажу про себе і про те, чому для проекту обрано саме вашу школу. До речі, знаєте, хто її скінчив свого часу. Так, я. Дійсно, я".
Тетяна Володимірівна розповідає учням про те, як чудово бути журналістом, учні трошки губляться: їх інформували про захід, орієнтований на сучукрліт. Але то таке: головне в цій справі (себто, в некоректній промові) аби промовник не губився.
І слово, нарешті, передається Вікторії Анатоліївні Ковпак. Не надто легко тепер повернути в необхідне русло, однак суттєвість і змістовність починають народжуватись майже одразу:
"Журналістика плекає сучасного письменника, - то вона пояснює, чому популяризувати українську літературу від руху "НББ!" приїхали саме студенти-журналісти, - Кожен творець слова має розуміти, що живе в епоху розвинених соціальних комунікацій і повинен користуватися всим тим, що вони нам пропонують (прес-релізи, читання, конференції, ярмарки, фестивалі, автограф-сесії, презентації, громадська діяльність тощо)".
Тут вже школярики поводяться пожвавіше. Про динаміку та чиюсь активність навіть слухати цікавіше - он вони вже й попрацювати хочуть.
Далі слово передають куратору проекту "С.Е.К.С." - Вікторії Петровій. Вона коротко - що безмежно тішить одинадцятикласників - розповідає про суть проекту. Суть - ти диви! І таке в КПУ можуть!
"Ми прийшли до вас з певною метою - створити дружню, домашню, затишну атмосферу. Це задля того, щоб показати, що такою є зараз і українська культура. Жадан, Забужко, Іздрик, Роздобудько, Андрухович, Прохасько, Матіяш, Дереш, Дашвар та інші - всі вони відкриті для спілкування і навіть співпраці - вони охоче відповідають на п итання і діляться планами (у соцмережах, на зустрічах тощо). Сучукрліт твориться тут і зараз, і всі ми маємо змогу взяти в цьому участь, зіграти ту чи іншу роль. Завдання С.Е.К.С.у - допомогти учням вийти за рамки шкільної програми чи будь-якої іншої системи, зрозуміти, що українська - це модно і сучасно, що цією мовою твориться те, що вирує у голові кожного. Цією мовою пишуть люди нашого покоління, вони відчувають те саме і відтворюють це молодіжною українською".
Далі за програмою передбачено літературний квест. Вікторія дає настанови.
Завдання школярів поділитися на 2 команди, що їх краще вже назвати "редакції", і бігти наздобуття інформації. На кожному з КП учні отримують певну інформацію про сучукрліт, а ще - шматочок літературної мапи України. Бо захід має на меті ще й гостросоціальне завдання: об'єднати Україну за допомогою культурного фактору.
Але щоб отримати ці "нагороди" випускники повинні виконати завдання. І тут вже стає зрозуміло, чому команди назвали редакціями - конкурси ж-бо суто журналістські: тут тобі і репортерська діяльність, і специфіка роботи ведучого, і асоціативні, і синонімічні ряди, фешн-шоу, спортивні огляди і фотозвіти. Розважалися всі на славу. Команди намагалися перебороти одна іншу: вони ще не знають, що мета обєднати Єдину Країну виключає фактор змагання - переможе себто Єдність.
На одному з КП між кураторкою проекту Вікторією і ученицею 11-А класу (також Вікторією) виникає конфлікт інтересів.
"Моє завдання - залучити до заходу всіх учнів, відкрито і змістовно відповісти на будь-яке питання, - говорить Вікторія-яка-є-кураторка, - тому, будь ласка, аргументуй свою тезу. Хоча б сформулюй її так, якщо вона до мене, щоб я могла відповісти коректно. Чи то, може, просто твоя життєва позиція?".
"Я ненавіжу Україну и укрАінскій язик".
"Я, - каже куратор, - укрАінскій теж ненавиджу. Та і людей, що ненавидять те, про що нічого не знають, також не надто люблю. Та дію за принципом "почую кожного", тож, пояснюй".
Ні до чого путнього розмова не звелась. Вікторія-одинадцятикласниця безапеляційно продовжувала ненавидіти Неньку і рідну мову. Проте Вікторію-іншу почула, пообіцяла подумати над тим, щоб розмежувати поняття "держава" і "країна" і навіть почитати щось з сучасного, хоча вона вже заочно це ненавидить. І - що здивувало загал - виразила своє захоплення Вікторією-від-НББ. Мовляв, так треба вміти - і активну громадську позицію має, і відстояти її може, і все це - українською.
Про те, що таким має бути кожен свідомий українець говорити не стали.
За розмовами (демагогією?) про загальне прийшов час конкретизації і завершення гри. 11-А і 11-Б повертаються до актової зали аби зібрати Єдину Україну та отримати решту цікавої інформації (призи?).
Поки Вікторія Петрова (нагадаю, представниця руху "Не будь байдужим!") і Максим Балагура (оператор) разом із старостами пішли збирати (читай: знущатися, тулячи Івано-Франківськ попід Черкаси, а Харків на північ і так з усіма містами протягом 15 хвилин) літературну мапу, інші школярі мали можливість подивитися цікавинне відео (і це те, перед чим дійсно треба здійняти оплески на цьому заході) від Романа (КПУшного майстра на всі руки, тобто - звуко,- відео,- радіо, -режисера, монтажера, оператора) про Ірен Роздобудько, Оксану Забужко і Марію Матіос.
У відео переважно говориться саме про творчу і громадську діяльність письменниць. Про їх методи самореклами, а такрж використовуються буктрейлери, що дійсно є незвичайним і цікавим підходом.
відео супроводжує своїми коментарями з біографії та цитатами з творів Вікторія Анатоліївна Ковпак.
І тут - випадковість! Люблять же її в КПУ. Відео, таке жіночне, таке тендітне, таке вдіверте, таке чуттєве, таке обєднане певною тематичною лінією завершується (обривається?) Миколою Білокопитовим. Нашим улюбленим, гумористичним, гострим на мову, поважним, але таким у жіночному контексті недоречним.
Але все швидко зясовується: це наставник і гарний друг пані Хітрової.
"Якщо в вас буде бажання, - закінчує промову про Білокопитова Тетяна Володимірівна, - ми можемо продовжувати співпрацю".
Дзеленчить дзвоник. Хлопці обох класів встають і йдуть.
"Вона (себто, співпраця - прим. автора) - може бути плідною".
Завучі гарчать, учні наполягають, пані Хітрова продовжує:
"Всі ці автори, - вони відкриті для спілкування. І крім того є моїми гарними знайомими".
Учні вирішують, що сварка з викладачами наприкінці випускного класу - "дєло неблагароднає" і сідають.
"Ну, і на останок, - (на радість школярам), - кафедра журналістики хоче подарувати вам подарунки - мою книжку і сонети Шекспіра".
До спілкування з учгями повертається Вікторія Анатоліївна. І не сама, а з подарунками, - що дійсно порадують школяриків - флешками на 8 ГБ - "для знімання власної поетичної антології".
Ось, власне, і все.
11-ті класи 107-ї гімназії, безумовно, заслуговують оплесків - за терплячість і ганьби за ставлення до національної культури і знання мапи.
КПУ заслуговує (на мій особистий субєктивний осуд) навіть не ганьби - зневажної посмішки.
Ну, а бідолашна кураторка - най тільки побажання реалізувати цей чудовий проект із більш вдячною аудиторією і більш самовідданними партнерами.
І, до речі, знатиме, як дарувати свої проекти першим ліпшим.
Тож, друзі, тримайтеся за своє - досягайте, не будьте байдужими - говоріть і читайте (і краще - українською). І, звичайно, памятайте, сучукрліт - це С.Е.К.С. Для пурітанів - Сучасне Епатажне Креативне Слово.
Вікторія Петрова
PS. Для тих, кому не байдужий проект СЕКС - я-таки провела його в нормальних умовах, з чудовим результатом і без ніякої журналістської ангажованості (хоча необхідно зазначити, що журналістика - то є моє життя).
Не будьте байдужими, друзі!
