Початок нового початку

Подразників ніби більшає з кожнем "фіолетовим" днем. Але я розумію, що це лише здається в силу певних психологічних особливостей експерименту. Тож, доводиться зробити один простий і геніальний висновок: з подразниками (в моєму випадку це - грубість, нервовість та зневага до оточуючих, іноді - лінь, і дуже рідко - ниття) треба не боротись, іх треба викидати. Ти не можеш перебороти свою лінь і вийти з твітеру, щоб зайнятися нагальними справами? Видаляй аккаунт. Ти не можеш знайти час, щоб перемити всі статуеточки - пильні і непотрібні, бо - довго, кропітко, "і через 5 хвилин знов буде брудним"? Гудбай, статуеточки. У всьому, що стосується власноі особистості і власного особистого простору, який конче має бути комфортним (в твоєму особистому розумінні цього слова), я дотримуюсь радикалізму. Мотлох - на сміття. До речі, я десь читала, що все, чого не торкається твоя рука бодай 2 місяці - це мотлох. А що ми кажемо мотлоху? Ну тут ясно.
Якщо кожен день експерименту буде звільняти мене і мій особистий простір, моі думки і моє оточення, то... А власне, що? Попереду свобода і ескперимент. Якщо точно, експеримент триває, а свобода - це стан, який не має часових обмежень і не вимірюється шаблонами "колись".
#спроба-2, #день-3 (10.12.14). І твоє життя змінюється завжди і будь-де. Просто йди. Бажано, вперед!