Екватор

Ну добре. Варто зізнатись, це дається складно. Ну дуже мені хочеться вбити сестру. Все, що мене оточує, я часто сприймаю, як потенціальний подразник, а в особливо важкі моменти побоююсь, чи не розвивається в мене шизофренія. Тоді я думаю, може, нервувати - це моя особливість і зараз цим експериментом я йду проти своєі природи. А поті думаю: такими роздумами ти ще більше схожа на шизофренічку, істеричко! Досить вже шукати виправдання своій неконтрольованності. Тоді легшає. Перший крок - назвати проблему. Не соромтесь своіх недоліків, ворога треба знати в обличчя! І боротись з чимось легше, коли знаєш, з чим. І найголовніше: не так вже й важко боротися зі своіми тарганами, коли вони насправді тебе бентежать. До речі, якщо ваші таргани псують життя вашим близьким і в цей час ви намагаєтесь не боротись, а вигадувати псевдовпевненні виправдання, найперше, з чим вам таки доведеться попрацювати, коли власне ніяких близьких не залишиться - це егоцентризм. Живіть сьогоднішнім днем, але не забувайте зазирати в завтра. І називайте вже, врешті решт, речі своіми іменами.
#спроба-2 #день-11 (18.12.14) - яким би прекрасним і достойним не був екватор, це лише половина шляху. Половина шляху до звички. А попереду - життя.